Як додавати фото?

З головної: http://t-r.dp.ua/administrator/index2.php обираємо вкладку Медіа, там створюємо каталог або відкриваємо існуючий. кнопкою «завантажити» наповнюємо його зображеннями. Для того,щоб використати зображення у статті, вставляємо його URL-код(на сторінці із обраним каталогом зверху праворуч є відповідне поле, воно заповнюється натисканням піктограми-олівця під ярликом фотки) у текст публікації.
(виходить через ж*пу – треба контролювати розмір фотграфії і керувати її положнням дуже складно, але компоненту «фотоальбом» справді не було знайдено у цьому двіжку…)
{mosimage} Image
Читать далее

Як я працював у залі гральних автоматів

Діло було більш як десять років тому – тоді в пошуках роботи я несподівано для самого себе потрапив до «грального бізнесу». Працювати довелося в одному з типових на той час залів гральних автоматів на Куренівці. Це було невеличке приміщення на першому поверсі старої п’ятиповерхівки, у якому налічувалося близько 10-12 автоматів. У мої обв’язки входило отримання грошей від клієнтів і «заряджання» грального пристрою на відповідну кількість кредитів, які висвітлювались на моніторі автомата. У разі виграшу все відбувалося у зворотній послідовності – якщо не помиляюся, 10 кредитів відповідали 1 гривні.

Але справжніх виграшів майже не було. Справа в тім, що постійна клієнтура практично ніколи не зупинялася, поки не витрачала всю наявну готівку. Виграш у розмірі кількох сотень гривень був можливий, та лише за умови, що перед цим автоматові «згодували» не менше тисячі. Тому тільки «зальотні» гравці могли раз на місяць зірвати 200-300 гривень з автомата, у який перед цим справжній «шпільовий» (від німецького слова «шпіль») закинув у кілька разів більше грошей, але був змушений покинути улюблену справу, вичерпавши свої фінанси. «Зальотних» було значно більше, ніж «шпільових», але на них багато грошей не заробиш – програв гривень 30 – і тікати.

Ніякої мови про «фарт», який за ідеєю мав би відігравати не останню роль у процесі, тут не було. Як я, так і завсідники закладу, прекрасно знали, що власник залу контролює так званий «відсоток віддачі» кожного автомата. Поясню. Незважаючи на те, за яким принципом побудована робота того чи іншого грального автомата – чи це електромеханічний прилад з барабанами, які обертаються проти віконця, у якому можна побачити нанесені на зовнішню поверхню барабана малюнки, чи повністю електричний пристрій з монітором на кшталт комп’ютерного, – усі вони запрограмовані таким чином, аби заклад у жодному разі не залишився в програші. Кожен автомат має залишити власникові певну частку «отриманих» грошей, і частка ця, за бажанням власника, може становити як 10%, так і 50%, а то й усі 70%, решта грошей і являє собою той самий «відсоток віддачі».

Чесно кажучи, я не знаю, яка була віддача в автоматів, з якими я працював. Можу лише припустити, що з кожних 100 гривень не менш як 50 ішли в кишеню власників. Треба додати, що кожного ранку автомат «обнуляється» і гра починається спочатку. Не виключаю, що зараз дещо змінилося, можливо, навіть істотно змінилося – замість «заряджаючого» є касир, який продає жетони, а заклад платить пристойні податки (у мене також був касовий апарат, але за «рекомендацією» керівництва я проводив через нього гривень 30-50 щодня, тоді як середній виторг становив близько 1 тисячі гривень на добу). Наскільки знаю, сьогодні в більшості залів автомати поєднані в єдину мережу і на кожному з них можна зірвати джек-пот, який накопичується за рахунок надходжень від усіх автоматів. Справді, таким чином, у гравця значно більше шансів перемогти «однорукого бандита».

Нормальний бізнес, подумаєте ви, буває і гірше, – але це лише на перший погляд. Нічого нормального у гральних автоматах (не плутати з казино – там зовсім інша історія) немає і бути не може, бо головною запорукою рентабельності подібних закладів є наявність тих самих «шпільових», тобто людей, які не можуть зупинитися. Для них сама ідея гри заради виграшу давно розчинилася в мерехтінні яскравих «заманух» на моніторі автомата. Вони, як загіпнотизовані, можуть цілодобово натискати на кнопки й дивитися на обертання барабана з «вишеньками», «дзвониками» та «сімками». Я не перебільшую, такий клієнт може лише до туалету кілька разів протягом дня збігає і знову «дуплить». Їхній азарт нагадує мазохізм – виграти, щоб відразу все програти й поставите ще. Як сумно жартували мої постійні клієнти – краще на стакан наступити, ніж на кнопку.

Одного разу, гравець який уже вкинув до автомата пару тисяч гривень (згадайте тодішні зарплати), почав умовляти мене поставити його в борг, мовляв – навіть якщо програє, то поїде разом зі мною додому по гроші. Пропрацювавши на той час уже кілька місяців, я досить непогано знав цього 45-річного мужика. Розмова відбувалася близько 4-5-ї години ранку (працювали цілодобово). Я, уже мало що розуміючи після безсонної ночі у наскрізь прокуреному залі, пішов йому назустріч і накинув від себе кредитів гривень на 50. Ті, хто мали справу зі гральними автоматами, розуміють, що я скоїв не лише, так би мовити, посадовий злочин, а й просто дуже серйозну помилку. Уже через пару годин, на світанку, мій клієнт, ущент виснажений, з червоними очима, зліз нарешті з високого стільця й, поплескавши мене по плечу, порадив не засмучуватись і збиратися з ним у дорогу. Його борг, а насправді мій, становив на той момент рівно 1 тисячу гривень.

Як це не дивно, гроші він мені повернув і навіть накинув гривень 50 за ризик. Потім була розмова з керівництвом, яке вже зараховувало до збитків усю добову виручку разом зі мною, бо зникнення «заряджаючого» з грошима у тій мережі, до якої належав і мій зал, були далеко не поодинокі. Звісно їх знаходили, ставили «на лічильник» – і далі за сценарієм.

Але повернемося до мого, на диво, чесного клієнта. Неодноразово бачивши, як він спускає 500-600 гривень, я переконався, що маю справу з більш-менш заможною людиною. З’ясувалося, що цей чолов’яга мав дружину і трьох дітей, очолював бригаду «євроремонтників» і непогано заробляв, але треба було лише побачити, у яких жалюгідних умовах мешкала його родина, аби все зрозуміти. Крім нього, були й інші, по яких до мого закладу приходили дружини з дітьми і майже силою намагалися відірвати їх від автоматів.

Пропрацювавши «заряджаючим» близько півроку, я ще неодноразово потрапляв у різні халепи. Місцева «гопота» ще задовго до мене зробила з гральних автоматів місце для своїх посиденьок та обміну досвідом. Виперти їх звідти було вкрай складно і просто небезпечно, бо ж вони місцеві і це я перебував на їхній території. Якось до мене забіг уже знайомий «авторитет» років сімнадцяти і, всунувши мені в руки дві батарейки, вискочив, пообіцявши повернутися по них пізніше. Майже добу я не знав що мені робити з цими батарейками, бо їх корпуси були явно деформовані, а через боковий шов, який розійшовся, можна було побачити загорнутий в целофан білий порошок. На моє щастя, власник повернувся і позбавив мене тяжких роздумів. Кілька разів малолітні «джанки» намагалися ширнутися, сидячі прямо за автоматом. Місцеві пацани пропонували мені придбати побутову техніку чи мобільні телефони за смішними цінами, «на крайняк» просили «зарядити» їм на відповідну суму. Мордобій біля ігрових автоматів був такою звичайною справою, що я реагував на нього, лише коли він переміщувався в середину залу. За весь час моєї роботи міліція заходила всередину разів зо два – перевірити документі у вірмен, які працювали поблизу на лотках, і часто заходили скинути гривень 50 на «вишеньках». Податкова також була, але разом із власниками залу – і навіть не подивилася на мій касовий апарат.

…Власне, до чого я все це розповідаю… Справа в тім, що я взагалі не відчуваю потягу до азартних ігор і, здається, не дуже схильний до навіювання, але повірте, навіть за цих умов я почав відчувати, як це середовище почало мене засмоктувати. Потрапивши в чергові неприємності (довга і нецікава історія), я назавжди облишив гральний бізнес, так би мовити, «роздуплився» (здається саме з гральних автоматів походить цей вислів). Відтоді минуло 10 років, люди стали більш заможними, гральні заклади – більш цивілізованими, та нехай хтось спробує мене переконати, що гральні автомати – це нормальний бізнес, з якого держава отримує податки, а отже, він має право на існування. Для мене немає різниці між словами «шпілитись» і «ширятись».

Додам, що ні в жодному разі не претендую на роль моралізатора. Хоче людина гострих відчуттів, має для цього вільні гроші – нехай іде до справжнього казино. Вартість фішок та фешенебельна атмосфера спрацює як природній фільтр. Навіть якщо туди й потрапить звичайний роботяга з парою тисяч гривень, він просто не встигне впасти в ігроманський ступор, як у нього скінчаться гроші. Даруйте за паралелі, але рулетка, чи блек-джек порівняно з гральним автоматом – це як «маріхуана» порівняно з «героїном». І те, й інше шкідливе, але, якщо до першого звикання відбувається повільно, спершу лише на емоційному рівні, то друге – забирає тебе всього без залишку, і нормальне життя закінчується дуже швидко.

УНІАН
Читать далее

Приходи кто хочешь, бери что хочешь…

Был недавно в одной из воинских частей в Полтавской области. Ужаснулся увиденой картине. Нет, везде чистенько и прибрано, и на первый взгляд всё благополучно. Однако…

Под открытым небом ржавеют сотни единиц боевой и вспомогательной техники, в очень плачевном состоянии. Уверен, случись война или не дай Бог катастрофа типа Чернобыльской – из нескольких сот единиц транспортных средств реально смогут выехать не больше десятка… Рядом со мной кто-то мрачно пошутил, что, мол, если всю эту технику на поле боя просто выкатить, может враг хоть количества испугается…

И эта ситуация никого не беспокоит. Новой техники на вооружение не поступает, а та, что досталась в наследство от СССР – не поддерживается и не обслуживается должным образом. Более того – активно распродается, т.к. даже хранение ее становится слишком дорогим для ошмётков наших вооруженных сил.

В качестве охраны КПП стоянки сидят две бабушки в строительном вагончике. Внутри обогреватель. Зимой, наверное холодина. А летом – жара как в духовке. Рядом – недостроенное капитальное здание КПП. Спрашиваю: "А чего не достроили?" "Да вот, – отвечают – армию начали на контрактную основу переводить, на две части хватило, а на нас деньги закончились…

Встретилась на территории части рота ВОХРовцев.
Спрашиваю лейтенанта: "А чего вас ВОХР охраняет, своих кадров что-ли нет?"
– Нет, говорят. Все поувольнялись. Работать некому. Сами тут на всех работах – и швец, и жнец, и на дуде игрец… Молодых трогать нельзя, у них всего 9 месяцев (не армия, а прямо беременность какая-то) – им иногда даже оружие не показывают.
– А какая ж зарплата у офицерского состава?
– 800 гр.
– А пайки, довольствие – что-то сверху есть?
– Оно, как бы есть, но не выдают – нету средств…

Но есть и хорошая новость. Говорит, в кризис контрактники попёрли. Какая-никакая, а все же стабильная зарплата…

Такая вот у нас армия – мыльный пузырь. Воинов и патриотизма уже нет. Техника и базы еще остались. А что – может НАТОвским солдатам пригодятся…

Вячеслав Горобец, НД " Третья Республика "

Вооруженные силы Украины. Или то, что от них осталось.
Вооруженные силы Украины. Или то, что от них осталось.

 

Читать далее

Один в поле – таки воин!

Вячеслав Горобец
Встал на тропу войны с Облэнерго. Достал меня беспредел энергонадзора! Наверное, многим знакома эта контора – небольшой должок по оплате за электричество, и они тут как тут – типа отрезаем провода. Особенно, как я понял, зверствуют в Новомосковском районе. До этого жил в Днепропетровске – там такого не было… 20 гривен долга – и ты кандидат на "обрезание". Приезжают "гонцы" и если не дашь взятки – выключают и пломбируют счетчик, или снимают провода на опоре. Как это понятно, товарищи из данной конторы нашли себе неплохой способ дополнительного заработка: либо он получает взятку 100 гр. прямо на месте и едет себе восвояси до следующего раза, либо отрезает тебя и ты едешь в местную контору, платишь 200 гривен за подключение и ждешь 2-3 дня, приезжает машина иподключает тебя обратно к сети. Конечно, в этой ситуации должники предпочитают откупаться взятками. Ну и прикормленные и привыкшие к таким вот дополнительным необлагаемым налогами доходам, энергонадзорщики не брезгуют навещать вас по любому мало-мальски значительному поводу… Хочу обратить внимание – мы сами в этом виноваты! Сами прикормили нахлебников и создали себе проблемы. Теперь расхлебываем… Каюсь – сам же и поступал раньше подобным образом.
Так вот, заявился этот "кекс" и ко мне…

Читать далее

Подданство надо заслужить!

Совершенно не важно, о монархии или о республике мы говорим в данном случае – вопрос о гражданстве распространяется на все государственные формы. Гражданство не сваливается из ниоткуда. Оно зарабатывается годами и даже десятилетиями. И, вне всякого сомнения, права человека, внедряемые сегодня повсеместно, нарушают права гражданина

Безусловно, в гармонично устроенном мире неравенство представляло собой главное условие этой гармоничности. Так, например, согласно Плутарху, известный античный герой Тесей, дабы граждане не смешивались (замечу, речь не о рабах, а о гражданах), разделил афинян на благородных евпатридов, ремесленников-демиургов и геоморов – земледельцев. И первым вручил вопросы войны и управления, остальным соответствующие сферы, чем создал гармоничное общество.

Или такой вариант неравенства – государство хеттов около 18 в. до Рождества Христова. Граждане делились на 3 главных сословия, хотя первое само делилось на части. К первой категории относились люди. А людьми были все – начиная от аристократов до простых землепашцев. Нетрудно догадаться, что к 3-й относились рабы. Но вот интересно, кто относился ко 2-й категории? Слуги царя. То есть, чиновники. Ты можешь быть богатым, можешь быть хоть министром. Но если ты не сам со своими быками зарабатываешь себе на жизнь, а служишь, ты уже находишься в положении между свободным человеком и рабом. Согласитесь, в этом есть некий смысл, и это очень мобилизует человека. Чего нам так сейчас не хватает.

Читать далее

It’s my life (или Gangstas Paradise)

Я везучий.

Мне повезло родиться в 1978 году в самой огромной и могучей стране мира – в СССР. Когда я был маленький, то очень этим гордился, и когда наши побеждали на Олимпиаде или чемпионате мира по хоккею – я слушал гимн стоя. Наверное, это было смешно – маленький я, навытяжку и с прижатым к сердцу кулачком, подпевающий «Союз нерушимый республик свободных»…

Читать далее

Пособие Активисту (на основе законодательства Украины)

ПРЕДИСЛОВИЕ К ВЫПУСКУ В ИНТЕРНЕТ

В ближайшее время в Украине появится брошюра «Пособие активисту. Юридические и практические советы (на основе законодательства Украины)» аналогичная той, что в прошлом году была составлена московской группой АЧК, при участии с подло казненным в начале этого года российским юристом и правозащитником Маркеловым. Брошюра появилась у меня на руках еще в феврале 2008 года, практически сразу же после ее выхода. С тех пор я не находила себе места. Более года понадобилось на то, чтобы создать нечто аналогичное, возможно, такие сроки объясняются тем, что активно ее созданием занималось только 2 человека.

Необходимость в руководстве, относительно технических моментов организации и проведения акции, повышение юридической грамотности активистов – считаю стратегической задачей, тем более сейчас, когда в либертарном движении появляется все больше новых лиц. Нет необходимости учиться на своих ошибках, когда на кон поставлено так много, порою ваша собственная жизнь.

Хотя законодательную базу, как Украина…
Читать далее

Я ЗОМБІ

Психология и зомбирование
Соціальні психологи помітили, що наші дії, у зв’язку з надлишком інформації, стають надто автоматичними, тому нами легко маніпулювати.

Автоматизм часто виникає під впливом авторитету. Професор психології Аризонського університету Роберт Чалдіні розповідає, що у 1990-х роках велика авіакомпанія після низки аварій провела експеримент для перевірки пілотів. Імітуючи польоти за критичних умов, керівництво компанії таємно доручило капітанам екіпажів симулювати нездатність вирішити проблему. Результат усіх шокував: близько третини імітаційних польотів закінчилися трагічно, тому що члени екіпажу виконували відверто хибні накази капітана.
Читать далее

Какая-какая республика?

На фоне кризиса, как грибы после дождя, множатся общественные движения и организации. Одни борются с кризисом, другие – с банками, третьи просто «против всех». Благо поводов для негатива сегодня много, и свои мессианские способности может опробовать каждый.

Спасти Украину от кризиса и нерадивой власти взялось Народное Движение «Третья Республика». Родилось оное после распространения Манифеста среднего класса (заявление, распространённое в Интернете, а после опубликованное в «Украинской правде»). Самым громким его возгласом, прозвучавшим гудками автомобильных клаксонов, стала акция «Достали!». Сигналить общественникам понравилось, и они решили взяться за дело всерьёз.

- Мы стали авторами феномена первой гражданской солидарности, когда чужие люди поддерживают друг друга и выражают своё отношение к власти, – уверен координатор оргструктуры движения Михаил Чаплыга. – Я уверен, что мы можем принести изменения в страну, и эти изменения сделаем неотвратимыми.

Такая самоуверенность хоть и кажется детской, тем не менее для «Третьей республики» она необходима. И наверняка понадобится организаторам движения в борьбе за народную популярность с такими же «великими» организациями. Тем более что программные цели нового движения мало чем отличаются от тех, что ставят ему подобные.

– Мы считаем, что должны быть конституционные изменения, независимость судов, государство должно отвечать за моральные ценности, – уверен секретарь по идеологии движения Виктор Жих. – Необходимы построение здорового общества, развитие личностных свобод, возможности личности для самовыражения.

Кроме этих громких слов, организаторы движения заявляют также о намерении «создать сильную армию», «развивать культуру», «поддержать отечественного производителя». Ну чем не программные тезисы президента Ющенко, премьера Тимошенко и оппозиционера Януковича?! Как под одну копирку писаные.

Кстати, «Третьей республикой» движение названо в надежде создать великую новую республику (первая, понятное дело, СССР, вторая – нынешняя Украина). Организаторы уверены, что их поддержит весь наш украинский мифический многомиллионный средний класс.

А пока средний класс не рвётся рьяно в «Третью республику», организаторы финансируют её сами.

– Мы складываемся своими деньгами для того, чтобы организовать работу движения, – рассказали они. – Ну а если кто-то хочет, то тоже может поучаствовать и финансово нас поддержать.

Деньги Народному Движению ох как пригодятся. Они уже запланировали на ближайшее будущее несколько акций – в частности, против кредитного рабства. Чтобы привлечь побольше верных членов, организаторы движения приобщают к своей деятельности профсоюзных работников.

– Сейчас мы налаживаем контакты с профсоюзами, чтобы объединить наши усилия в отстаивании своих прав, – заявил Михаил Чаплыга.

Так что, профсоюзы, ждите, «Третья республика» идёт к вам! Кроме того, республиканцы делают ставку и на создание собственных профсоюзов из числа работников свободной торговли на рынках города.

Юлия Рудая

Статья в газете «Горожанин» от 24.03 2009

Читать далее